«Примітивіст» з Повісля

У назві виставки обіграно дещо перекручений і перебільшено екзотичний, агіографічний образ Лєона Кудли, який створили етнографи. Алєксандер Яцковський наголошував, що з Кудли «розпочалася нова сторінка, яку сьогодні називають народним мистецтвом», а Анна Кунчинська-Ірацька називала його одним із найвидатніших народних скульпторів ХХ століття й зазначала, що Леон Кудла – «надзвичайно цікавий приклад митця з пограниччя двох світів: традиційної духовної культури давнього села (закритої й ізольованої) та однотипної сучасної культури міських кіл». На міфологізацію образу митця ще 30 років тому звернула увагу Галіна Олєндзька, яка 1993-го в нашому музеї організувала останню монографічну виставку творів Лєона Кудли.

Першовідкривачі народного мистецтва (себто перші дослідники й колекціонери) – вбачали його цінність у формі, яка вважалася примітивною. Це мистецтво залюбки представляли як самородне, незапозичене, первинне. Насправді ж воно народилося завдяки меценатству колекціонерів і культурній моді міста, що створювали попит на «іншість». Професор Ксаверій Півоцький, який у 1956-1968 роках очолював варшавський Етнографічний музей, аргументуючи необхідність створити тут мистецьку колекцію «сучасних примітивістів», писав про ці твори: «Мірилом їхньої народності є їхня іншість».

Зацікавлення творчістю Лєона Кудли припало на початок культурного феномену – розквіту «непрофесійного мистецтва» у повоєнній Польщі. Говорячи про Лєона Кудлу, можна легко вдатися до штампів із дискусії довкола «народного мистецтва». Можна сказати, що ця мова сама «говорить» через авторів, використовуючи  вкорінені в культурі мовні кліше й приписуючи Кудлі риси стилю, які відповідають думці етнографів, зацікавленням колекціонерів та маркетинговими стратегіями повоєнного ринку мистецтва.

Лєону Кудлі присвячено чимало спеціалізованих текстів: перший, написаний сином митця, Антонієм, видали 1937 року з нагоди виставки в салоні Генрика Котерби на вул. Кредитовій 2/4; останній, у якому проаналізовано контексти творчості Кудли, опубліковано у книжці «Труднощі з народним мистецтвом» Еви Клєкот 2021 року.

Перечитуючи тексти про Лєона Кудлу, годі не помітити протектного тону багатьох авторів, які творили образ людини простої, наївної, позбавленої кмітливості і водночас чесної, красивої й щирої. Людини, яка однією ногою стоїть у «традиційному селі», а іншому – в сучасності, або яка ніби зависла між ними. Натомість Лєон Кудла працював у багатьох професіях, мав магазин у Варшаві, виростив і виховав трійко дітей.

Сподіваємося, наша виставка пригадає  постать цього незвичного митця і надихне на перепрочитання як його творів, так і присвячених йому текстів. Хочеться вірити, що  експозиція наштовхне на роздуми про те, як в етнології змінився підхід до постаті народного митця, а також стане відправною точкою до своєрідного самоусвідомлення етнології як міфотворчої дисципліни, яка не тільки досліджує, а й творить портрет «Іншого».